Версія з субтитрами
Сурдопереклад

В Києві набирає обертів громадська ініціатива зі створення безбар’єрних пішохідних переходів. Одним з ініціаторів цього руху виступила громадська організація «Урбан Крю».

«В Києві дуже багато проблем з безбар’єрністю, і вони найбільше стосуються міської інфраструктури. Маломобільні верстви населення стикаються з якимись бар’єрами, починаючи вже з порогу своєї квартири. Коли немає, наприклад, ліфтів, а є дуже багато сходинок. Коли громадський транспорт не в повній мірі адаптований під потреби людей з обмеженими фізичними можливостями, він далеко не весь низько підлоговий. Зрештою, в Києві найбільша в Європі кількість підземних переходів в Європі, і це завдає незручностей літнім людям, яким треба кілька хвилин, щоб підніматися або спускатися. Окрім того, не кожен батько – качок, якому легко спустити й підняти дитину в візку. Я вже мовчу про матерів, яким це ще набагато складніше», – констатує голова ГО «Урбан Крю» Влад Самойленко.

 

Якщо розпитати людей про зручність міської інфраструктури, більшість з них скажуть одне й те саме: хочеться переміщуватись містом без бар’єрів.

«Я буду відверта: кожний день для мене – це неймовірний квест, тому що наші тротуари абсолютно не пристосовані до переміщення з дітьми, з дитячими візочками. Ти постійно розмірковуєш про зручний шлях, як тобі дістатися до парку, чи до аптеки, чи до магазину», – розповідає молода мама.

 

Двигун безбар’єрних змін – громадська активність

Перший вдалий досвід ГО «Урбан Крю» із влаштування безбар’єрних переходів – це наземний перехід на вул.. Пушкінській.

«Ми декілька років писали запити, десь у 2015-му, 2016 роках. Зареєстрували громадський проєкт, ходили на наради, навіть виходили на вулицю. І зрештою знайшлась одна людина, яка змогла донести до працівників КМДА ці потреби і розуміння, що безбар’єрність — це правильно. Так з’явився наземний перехід на Пушкінській. Але він один на все місто. Хоча стільки йшло боротьби», – розповідає Влад Самойленко.

Втім, він не опускає руки. Каже: сенс в таких активних діях є, адже результат переконує, що зміни в місті – можливі.

Останнім часом команда знайшла ефективні способи більш активно просувати ідеї безбар’єрності у міському середовищі.

 

 

Важливу роль в цьому відіграє громадська активність, вважає Влад Самойленко.

«Я на певному етапі зрозумів логіку чиновників: вони можуть банально не знати про ті чи інші проблеми. І їм треба про це повідомляти. Я вважаю, для того, щоб добиватися якихось змін в більших масштабах, потрібно, щоб були люди, які готові реєструвати якісь ініціативи, мають бути петиції, громадські бюджети участі. Мають бути люди, які поширюють цю інформацію, лайкають і надихаються. І мають, все-таки, бути такі люди, які заходять командами, групами у міські структури», – каже громадський активіст.

 

Інклюзивних переходів стає більше

Як розповідає Влад Самойленко, нещодавно активісти провели одну зі своїх ініціатив через громадський бюджет участі.

«Це такий конкурс міських проєктів, де громадяни мають можливість зареєструвати якусь ідею, відстояти її, і, якщо інші кияни проголосують за неї, то в наступному році ця ідея, цей проєкт повинен бути реалізований. І тут багато залежить від напору, від активності і вашого набору аргументів. Тобто можна йти просто бюрократичним шляхом: задовбувати чиновників листами, приходити на наради. Так ми діяли, наприклад, з переходом на Пушкінській. Спочатку отримували шквал негативних, неадекватних відповідей, потім — обіцянки, що «все зробимо». І нарешті ми вирішили зіграти в публічну площину: вийшли на вулицю, на масову акцію, в масках тих людей, які, власне, відповідають за прийняття рішень. Ну, і нарешті перехід з’явився. А можна діяти в інший спосіб – використовувати доступні інструменти. Зокрема, громадський бюджет участі», – каже Влад Самойленко.

 

 

Минулого року, зокрема, в такому конкурсі проєктів переміг проєкт з облаштування наземного переходу поруч зі станцією метро «Арсенальна».

«Він там дуже напрошується. І для мене дуже дивно, що місто, яке зараз виконує реконструкцію поруч з метро «Арсенальна» — рубає дерева, щось фарбує, будує парканчики-фонтанчики, — банально не подбало про те, як людям потрапити з однієї частини вулиці на іншу», – дивується Влад Самойленко.

Також цього року запланований капремонт вулиці Хрещатик, де є лише один наземний перехід, поруч із Центральним універмагом. Активісти планують добиватися підвищення інклюзивності центральної вулиці міста для пішоходів, що має бути враховане під час майбутніх реконструкцій.

Крім того, в зоні їхньої уваги знаходиться площа Льва Толстого. Одна з ініціатив ГО «Урбан Крю» – домогтися облаштування зручного наземного перехода через клумбу на цій площі.

 

 

«Взагалі-то треба розуміти, що площа — це територія для людей, а в нас в деяких містах це — територія для машин. Мені дуже приємно зараз перебувати у Львові і у Франківську, тому що вони змогли за декілька років зробити цікаві проєкти», – зауважує Влад Самойленко.

 

Від безбар’єрного переходу – до безбар’єрних районів, міст, країни

Засновник «Урбан Крю» підкреслює, що вносити свій внесок до створення безбар’єрного середовища у рідному місті може кожен.

«Якщо ви хочете підтримати тих людей, які борються за безбар’єрність або за інші правильні ініціативи для міста, то ви можете банально просто поширювати інформацію, спілкуватися з людьми, доносити ті правильні месседжі, які ми продукуємо. Ми виступаємо не за якісь конкретні площі та переходи, де я, можливо, навіть не кожного дня буваю, хоча там бувають інші люди, мої якісь друзі. Як на мене, то вже хочеться думати не про якийсь один «пєрєходік», а щоб квартали, райони ставали більш продуманими, якіснішими», – пояснює Влад Самойленко.

Він каже, попри все, ця робота робить особисто його та його однодумців щасливішими.

«Мені дуже приємно, коли якісь із моїх друзів просто пишуть «Дякую!». Ось це от справді круто, це надихає. Те, що ми з однодумцями робимо останніми роками, і особливо коли у нас щось виходить, — це робить нас щасливими. Кожна маленька зміна приносить і моральне задоволення», – зізнається громадський активіст.

 

 

Він наголошує: один нічого не досягнеш. Але, якщо таких груп людей, які щось роблять в місті, ставатиме більше, столиця та інші українські міста швидше перетворяться на комфортне і справді безпечне середовище.

«Нам треба думати вже зараз, яким місто буде потім. Тому людям варто проявляти ініціативу,  виходити зі своєї зони комфорту, зі своєї мушлі», – впевнений Влад Самойленко.

Поділитись: