Версія з субтитрами
Сурдопереклад

Є традиції, які склалися історично та зберігаються протягом багатьох років. Одна з таких традицій – зустрічі людей старшого віку в переході на станції метро «Театральна». Такі зустрічі, що проходять у святкові та вихідні дні, тривають вже не одне десятиліття і збирають від декількох десятків до сотень учасників. Тоді весь простір підземного переходу перетворюється на великий танцювальний майданчик з живою музикою, танцями та співами.

Ніхто навмисно не організовує ці зустрічі. А отже, донедавна ніхто не дбав про зручність цього місця для відпочинку літніх людей.

«Десь рік тому я вперше потрапив на таке свято. Було дуже багато людей, може п’ятдесят чи шістдесят літніх людей. Я помітив, що в кожного була якась окрема роль. Десь біля колони стояв стілець, вони самі його привезли, і одна жінка іншій жінці робила макіяж. Тобто це була в них така мейкап-зона. Пам’ятаю, дідусь танцював, і, справа і зліва, його крутили дві жіночки. Я побачив, що цей дідусь був з поганим зором, тобто може чого не бачив, але все одно він був учасником цього дійства. І, спостерігаючи за цим перформансом, я побачив, що люди були значно щасливіші, навіть ніж молодь. Тобто вони жили повноцінним щасливим життям», – розповідає архітектор, народний депутат України Іван Юнаков.

Спілкуючись з пенсіонерами, Іван Юнаков дізнався, що дехто з них приходить сюди танцювати вже чверть століття. Хтось сприймає це як зарядку, хтось – як можливість поспілкуватися з ровесниками, хтось – як культурне дозвілля.

«Танці — це моє життя! Я прихожу і отримую тут задоволення», – розповідає одна з жінок.

«Прийдеш сюди — відведеш дух, потанцюєш. Поспілкуєшся з моїми хлопцями — і тоді живеш», зізнається інша постійна учасниця, в ошатній блакитній хустині.

Пенсіонери звикли організовувати все самі. Втім, якщо розпитати, багато хто зізнавався, що в переході не вистачає місць для сидіння, де можна відпочити, куди можна покласти верхній одяг.

«Вони сказали, що їм, по-перше, дуже не вистачає місця посидіти. По-друге, я побачив, вони складали свої речі в куточку. Тобто розстилали плівочку на підлозі, і там був одяг, були сумки — все горою лежало», – розповідає Іван Юнаков.

Переходити в інше місце, можливо, більш зручне та пристосоване, пенсіонери не хочуть. Вже звикли тут: зручно, що поряд метро, та й театри навколо – одним словом, культурний осередок.

«Пока воно так є — мені дуже все подобається. Тому що, якщо це все переведуть в друге місце, воно не буде такого ефекту мати, розумієте? Це вже життям закладено!» – пояснює постійна відвідувачка.

Іван Юнаков з командою вирішили зробити цей простір більш пристосованим та зручним для людей.

«Там був великий перехід і великий простір, але згодом з’явилися магазини, які просто з’їдали цей простір, витискаючи людей з цього переходу. І я подумав, що було б не погано цей п’ятачок, так би мовити, «забронювати» за цим явищем, конкретно за цим. Мені вдалося поспілкуватися з керівництвом метрополітену, вони дали добро, і ми почали працювати», – розповідає архітектор.

Зробили проєкт, де передбачили і лавочки для літніх людей, і місце для зберігання верхнього одягу. Домовилися, що в цій зоні не буде кіосків, а розташовані там банкомати перенесли в інше місце, поруч.

В оновленому підземному просторі з’явилася навіть сцена.

«Ми чітко позначили зону, яку не можна чіпати. І, якщо ми подивимося на проєкт, ми побачимо, що в нас є така ніби сцена – звичайно, бутафорна. Там є три місця, де могли б сісти музиканти. Також ми зробити там такі спеціальні розетки для того, щоб там можна було підключити електронний якийсь інструмент. Але не вистачало якогось акценту. Ми довго думали, що це може бути, який акцент? Спочатку думали, це має бути щось про Київ. Але подумали, поспілкувалися з багатьма людьми, які в процесі були, і все ж таки вирішили, що все ж таки це має бути символ музики, який зрозуміє і молоде покоління, і старше», – розповідає Іван Юнаков.

Так на стіні у тій зоні, де сцена, з’явився сяючий, галогеновий обрис платівки. Тож танцювальні зустрічі отримали, можна сказати, свій «логотип».

«До речі, коли ми робили цю сцену, там декілька разів люди чи маркерами, чи балончиками обмальовували її. І ми перероблювали. Так, це наше життя таке. Згодом вони перестали малювати. Але ми навіть закрили платівку склом, щоб просто не повідривали», – розповідає Іван Юнаков.

Під час благоустрою підземного переходу там зробили й нове освітлення. Адже досі там було дуже тьмяно. Нові ліхтарі також зробили «вандалостійкими».

Найскладніше було узгодити проєкт з усіма службами, зізнається архітектор. Адже цей перехід відноситься до метрополітену, тобто також є частиною стратегічного об’єкту, де вносити істотні зміни заборонено.

«Все, що зроблено, — це лише декорація, вона не несе ніякої архітектурної чи дизайнерської цінності. Мета всієї цієї роботи — позначити конкретно це місце для відпочинку та захистити його. Сьогодні це місце стало таким символом творчої спільноти старших людей. На жаль, після ремонту я ще не був на цьому заході, ще не бачив ту емоцію, яку я дуже очікую побачити на обличчях людей», – каже Іван Юнаков.

Народний депутат зізнається, що усі ті півроку, поки тривав процес розробки та реалізації проєкту, він відчував себе щасливим.

«Мені подобалося спостерігати, як люди реагують. Весь цей процес робив мене щасливішим. Коли з’явилася ідея, коли почалося фінансування, коли ми почали працювати. Як я казав вже, було дуже складно, тому що можна було працювати тільки вночі, адже вдень це дуже людне місце. Я півроку точно був щасливим, коли бачив, як це все реалізується», – каже Іван Юнаков.

Він дуже сподівається, що колись місцева влада виділить кошти і зробить ремонт у всіх переходах, щоб вони стали інклюзивними, де знайдеться місце і для відпочинку, і для культурного дозвілля.

А поки запрошує долучатися до таких проєктів колег та усіх небайдужих людей.

«Якщо у вас є бажання щось змінювати, то, звичайно, треба це робити. Не для когось, а для себе. Не чекаючи нічого від когось. Якщо хтось хоче приєднатися – звичайно, я буду тільки радий. В мене професія – архітектор, і всі архітектори розуміють, що одному нічого зробити не можливо. Тільки синергія, тільки команда», – каже Іван Юнаков.

Поділитись: