Версія з субтитрами
Сурдопереклад

Проєкт «ІнваФішки» вже сьомий рік допомагає долати бар’єри людям, обмеженим в мобільності. Його засновники, подружжя Віталія та Уляни Пчолкіних, теж через травми втратили можливість самостійно пересуватись. І тепер, подолавши власні бар’єри, намагаються ділитися свої досвідом з тими, хто цього потребує.

«ІнваФішки» є інформаційною платформою, або ж базою порад, пристосувань та індивідуальних рішень для людей, що зазнали травми спинного мозку. Пристосування, або ж «фішки» полегшують виконання буденних справ: допомагають відкривати двері, керувати авто, чистити зуби, що допомагає людям з інвалідністю почуватися максимально незалежними від сторонньої допомоги.

Залежність – це найбільший страх, і найгірше, що може трапитись з людиною

Віталій отримав травму в 2007 році – невдало пірнув у воду. Його дружина Уляна на візку – вже шістнадцятий рік, після того як навесні 2005-го потрапила в ДТП – впала з мотоцикла.

Усвідомлення того, що трапилось щось серйозне, до людей з травмами спини, які стали обмеженими у можливостях руху, приходить не одразу. Певний час після травми здається, що не відбулось нічого непоправного – «просто полежиш, а потім підеш».

«Такі марні надії – я їх плекала десь рік, я навіть не вчилася одягатися і взуватися. Потім я зрозуміла, що щось пішло не так, треба вчитися жити в тому, що є, але все одно ти думаєш, що це от завтра вже все закінчиться; от ще трошки – і все закінчиться, і буде, як раніше», – розповідає Уляна, додаючи, що і досі для неї найбільшим страхом лишається залежність від когось.

Залежність – це найгірше, що може трапитися з людиною. «Нерозуміння і бар’єри, коли ти, по суті, навіть вилку не можеш тримати в руках, – воно трошки ламає», – підтримує дружину Віталій.

Він задався питанням, як можна зробити життя людини з інвалідністю хоч трохи менш залежним від оточуючих, чи є якісь винаходи чи пристосування для таких, як він. Внутрішнім поштовхом для Віталія стало саме розуміння, що треба щось робити – мовляв, два роки пройшло – щось треба змінювати.

«Хотіла звалити з цієї ситуації і стати максимально незалежною. І, мабуть, тому я почала вчитися щось робити. Потім я потрапила у табір активної реабілітації, де в мене взагалі «обнулилося» все ставлення до себе, що я якась там інша чи ще щось. Тобто все змінне, але ми – на рівних», – додає Уляна.

Вона займається активною реабілітацією вже чотирнадцятий рік. Після того, як сама завершила програму, взялася допомагати іншим людям, що опинилися в схожій ситуації, – спочатку як інструктор, потім як організатор, а тепер вже як член правління організації.

Проєкт «ІнваФішки» для Віталія та Уляни Пчолкіних став можливістю поділитися власним досвідом з іншими людьми, що зазнали травм спини і опинилися на візку. Напочатку подружжя збирало власний досвід – у вигляді фото, відео, чи нотаток, але з початком війни в 2014 році вони зрозуміли, що своїм досвідом варто було б поділитися.

«Фішки», аби допомогти іншим долати бар’єри

Що являє собою проєкт «ІнваФішки»? За словами Віталія Пчолкіна, це база різних ідей та порад. Тобто, усе, що може допомогти людині стати більш самостійною. «Коли не працюють руки, розумієш, що треба з цим щось робити», – пояснює він.

Віталій розповідає, що була ідея створити платформу, де кожен міг би поділитися своєю «фішкою».

«Мій розрахунок був на те, що якщо я напишу, як зробити якусь дошку для присідання, то людина піде в магазин, купить фанеру, знайде майстра і зробить її. А воно так не запрацювало, бо людям потрібен готовий продукт. Відповідно, так почала формуватися ідея соціального підприємства», – каже засновник «ІнваФішок».

Після відвідання виставки мейкерів, до Віталія прийшла ідея виготовляти спеціальні допоміжні «фішки», індивідуальні вироби за допомогою ЗD-друку, адже це відносно недороге виробництво.

Щоправда, напочатку у Віталія усе пішло не за планом – він не врахував, що працювати з ЗD-принтером, якщо у тебе не працюють руки, – важко, адже його необхідно постійно калібрувати. Вже згодом команда «ІнваФішок» поповнилась ще двома людьми – Денисом та Олександром.

«Денис, він Майстренко, і майструє він класно, в нього працюють руки, правильно працює голова, він дуже швидко вхоплює мої ідеї. А Саша повністю розібрався з 3D-друком, він той принтер сам перебрав», – каже Віталій.

За його словами, на сьогодні вже є близько сорока моделей «фішок», які покликані допомогти в побуті обмеженим у русі людям. З них близько двадцяти – тестові зразки, які ще на стадії випробування та доопрацюванням.

Зокрема, «ІнваФішки» вже пропонують людям універсальне приладдя для закріплення предметів – вилки, ложки, відмикачки для пляшок чи склянок. Також є «фішки», що допомагають у переміщенні. Водночас, серед товарів, що розробляються є наприклад, спеціальна рукавичка, якою можна фіксувати різні предмети (ніж, гантелі або ще щось), а також застосунок для переміщення предметів за рахунок відведення кисті.

Віталій розповідає, що більшість асортименту інтернет-магазину «ІнваФішок» виробляється переважно у трьох квартирах членів команди. Організація також має гараж, але він використовується час від часу, якщо треба працювати з токсичними сполуками чи лакофарбувальними матеріалами.

«Рівний – рівному»: допомога від тих, хто розуміє весь біль

За підрахунками засновників «ІнваФішок», в Україні близько двохсот тисяч людей, які отримують крісло колісне, а людей з травмами спинного мозку – як мінімум 80 тисяч.

Окрім «фішок», в організації Уляни та Віталія Пчолкіних також діє програма «Перший контакт». Головна мета програми – підтримати людину, яка тільки-то отримала травму, безпосередньо прийти в реабілітаційний центр або в медичну установу і провести з нею «співбесіду».

«Колись так Уляна приходила до мене, коли я тільки-тільки отримав травму, вона розповідала про базові речі, як уникнути різноманітних ускладнень. По суті, так наша програма і працює», – розповідає Віталій.

За можливості, в рамках «Першого контакту» волонтери зустрічаються з травмованими особисто, але зараз, через пандемію, спілкування перенеслось в онлайн – це єдиний варіант дати людині можливість опанувати щось нове.

Також подружжя Пчолкіних займається організацією реабілітаційного табору, аби люди з інвалідністю, зокрема, змогли покращити свій фізичний стан. Наразі база очікування на табір – близько восьмисот людей.

Уляна Пчолкіна розповідає, що робота в рамках програми побудована за принципом «рівний – рівному», тобто коли людині, що отримала певну травму, допомагає людина з такою ж травмою, яка розуміє увесь біль і усі нюанси.

Обмеження, передусім, в голові – будь-яку ситуацію можна вирішити

За словами Віталія, найбільше його надихає, коли хтось, в тому числі із табору, отримавши допомогу, починає змінюватися і долати бар’єри як у побуті, так і особистісні. Переважна більшість людей приховує свою інвалідність, приміром, від сусідів чи однокласників, та відчуває за себе сором.

«Завжди намагаємось пофотографувати класно, викласти фотки, «потегати» людину. Тоді людина цими фотками починає ділитися, і долає бар’єр коляски. І це реально круто, коли ти знав, що цей бар’єр був, а потім приходиш – і його нема», – розповідає Віталій.

Уляна Пчолкіна розповідає, що її найбільше надихає її чоловік. Вони знайомі ще з лікарні, після якої Віталія запросили в реабілітаційний табір. «Я бачила, наскільки людина, яка має бажання і працює над собою, може спрогресувати», – каже вона.

Людині, що отримала травму шиї, і має обмеженість у русі та непрацюючі пальці, самостійно у побуті дуже складно. Уляна каже, що завжди розуміла, що чоловікові буде необхідна її допомога, щоб, наприклад, дістати їжу з холодильника.

 

Але, за її спостереженнями, «фішки» значно допомогли Віталію, і тепер він може, приміром, дістати щось зверху або нарізати хліб. «Зараз він мені більше допомагає, аніж я йому. З його фізичними кондиціями – я кажу як фізичний терапевт – він подолав набагато більше, ніж міг взагалі», – каже Уляна.

«ІнваФішки» є соціальним проєктом, відтак він тримається передусім на волонтерській допомозі і добровільній підтримці – допомогти людям, обмеженим у русі, може кожен охочий. Для організації важлива будь-яка допомога – підписка, поширення, «донейти», кожна копійка з яких використовується безпосередньо на підтримку діяльності, і відображається у звітах.

Окрім того, на сайті «ІнваФішок» є анкета волонтера, заповнивши яку, кожен може долучилися до волонтерства в рамках організації. Фінансових «бенефітів» волонтерство не принесе, але за словами організаторів «ІнваФішок», це змога отримати гарну практику.

«Є такі справи, які називаються «win-win», коли ви отримуєте щось навзаєм», – пояснює Уляна Пчолкіна.

«Обмеження – вони дійсно тільки у нас в голові, і будь-яку ситуацію можна вирішити. Головне – мати бажання то зробити, однозначно», – резюмує Віталій.

Поділитись: