Київський міжнародний інститут соціології провів перше в Україні соціологічне дослідження ставлення українців до безбар’єрності та інклюзії в суспільстві. Дослідження проведено в рамках ініціативи Першої леді Олени Зеленської «Велика розмова про безбар’єрність».

Мета ініціативи — з’ясувати, з якими бар’єрами стикаються українці, які з них найбільш негативно впливають на якість життя. «Результати соціологічного дослідження допоможуть скерувати подальші кроки з усунення бар’єрів. Зокрема, стануть підґрунтям плану дій із розбудови безбар’єрного суспільства в Україні. Перш за все ми вирішили з’ясувати, яким його бачать українці та яких змін очікують найбільше», — повідомила перша леді Олена Зеленська.

Соціологи розпитали про бар’єри в інфраструктурі, освіті, роботі, сервісах, а також бар’єри, що пов’язані з віковими, фізичними і ментальними відмінностями. 56% респондентів оцінили рівень інклюзії в Україні як низький або дуже низький. 77% вважають вирішення проблем, пов’язаних з інклюзією та безбар’єрністю, актуальними для України.

На думку учасників опитування, потребам всіх категорій українців у повній мірі не відповідають ключові сфери: інфраструктура (65%), освіта (45%), працевлаштування (69%). Говорячи про психологічні бар’єри, учасники вказують на низький рівень культури поведінки та знань про інклюзію, нерозуміння потреб людей з інвалідністю, людей з обмеженою мобільністю, фізичними чи ментальними відмінностями. «Незнання та нерозуміння — це теж бар’єри, і вони спричиняють ще більшого дискомфорту, ніж фізичні перешкоди. Люди з інвалідністю розповідають, що часто приховують свій стан, аби не отримати ярлик «людина з проблемами». Їм не потрібні співчуття чи жалість, а тільки розуміння їхніх потреб, повага та сприйняття як рівних собі», — прокоментувала Олена Зеленська.

До найпоширеніших бар’єрів в інфраструктурі респонденти відносять: відсутність зручних маршрутів для маломобільних груп населення (40%, з них 19% вважають проблему невідкладною), бюрократію (40% і 25% відповідно), відсутність понижень і пандусів (37,5% і 19%), непристосований громадський транспорт (21,7%).

Топ бар’єрів у галузі освіти: упереджене ставлення з боку інших дітей до дітей з особливими освітніми потребами (24%, з них 13% називають проблему невідкладною), відсутність пандусів і ліфтів (22% 12% відповідно), складнощі інтеграції спеціальних програм для дітей з вадами зору, слуху, тощо (20% і 9%), упереджене ставлення з боку батьків інших дітей (20% і 9%), відсутність спеціальних програм для навчання дітей з ментальними відмінностями (19% і 8,5%), булінг (12,5%), харчування, що не враховує потреби дітей (11,3%) тощо. Загалом 74% респондентів вважають актуальним створення безбар’єрного середовища в закладах освіти.

Основними бар’єрами у сфері працевлаштування респонденти вважають: неготовність роботодавців брати на роботу людей з інвалідністю та людей старшого віку (58% та 53,5%), відсутність або недостатню кількість обладнаних робочих місць для людей з інвалідністю (51,5%), упереджене ставлення до людей з інвалідністю з боку роботодавців і колег (28%), відсутність сервісів пошуку роботи та перекваліфікації для людей старшого віку (39,4%) тощо. На думку 69% респондентів, сфера працевлаштування у їхньому населеному пункті не є безбар’єрною.

Більш детально про результати дослідження читайте за цим посиланням.

____

Соціальне дослідження «Думки і погляди населення щодо безбар’єрності та інклюзії в українському суспільстві» було проведено КМІС у лютому-березні 2020 року на всій території України, крім тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської областей та АР Крим. Методом загальнонаціонального анкетного опитування, глибинних інтерв’ю і фокус-груп була досліджена думка 1809 жителів України у віці 18 років і старше. Статистична похибка вибірки не перевищує 3,5% для показників, близьких до 50%, та 0,7% для показників, близьких до 1 або 99%.

Поділитись: