Кожна людина рано чи пізно замислюється над тим, якою буде її старість. Активною, наповненою спілкуванням, веселою і галасливою, коли діти та онуки збираються за святковим столом. Однак для тисячів українців вона проходить безрадісно та самотньо. Літні люди частіше за інших стикаються з бар’єрами — бідністю, соціальною ізоляцією, відчуттям покинутості. В Україні налічується близько 400 державних будинків-інтернатів, пансіонатів і центрів соціального захисту, в яких мешкають 23 тисячі українців похилого віку. Побутові та психологічні умови перебування в них небезпідставно викликають страх. Четвертий рік геріатричними закладами опікується благодійний фонд Let’s Help, заснований родиною Бондаренків у 2015 році. Про проєкт «Гідна старість», стан геріатрії, повагу і допомогу стареньким розповідає заступниця директора БФ з операційних питань Оксана Даутова.

 

З чого розпочинався проєкт «Гідна старість»?

Проєкт кристалізувався сам собою, однак запустився не одразу. Певний час фонд допомагав в основному хворим дітям і дітям-сиротам, притулкам для тварин. Було багато поїздок країною — сотні, якщо не тисячі. Стали звертати увагу на геріатричні пансіонати та прийняли рішення запустити проєкт «Гідна старість». Геріатрія обділена увагою, це непопулярний напрям. Благодійність інколи пов’язана з піаром, з пошуком красивої картинки для звітності. В геріатричних закладах вона некрасива, м’яко кажучи.

Ми свідомо використовуємо саме назву «геріатричний пансіонат» та закликаємо суспільство відмовитися від совдепівського «будинок престарілих». Такі заклади мають називатися або будинки для людей похилого віку, або геріатричні пансіонати. Люди в них — клієнти, а не пацієнти. Тут вони мають почуватися, як вдома.

Якщо раніше ми рухалися маленькими кроками, то зараз вже приймаються рішення на державному рівні. Разом з засновницею фонду Ольгою Бондаренко ми брали участь у розробці положення про надання геріатричних послуг спільно з Міністерством соціальної політики. Тому зараз на цей напрям стали більше зважати.

 

Які завдання стоять перед проєктом та яку географію він охоплює?

Зараз під опікою фонду 8 областей і 143 геріатричних пансіоната, в яких живуть близько 8 тисяч людей. Програма ділиться на три напрями: «комфортне життя», «здорове життя», «насичене життя».

В першу чергу ми закриваємо базові потреби. Якщо ви поїдете в геріатричний пансіонат, перше що кидається в очі, — металевий посуд. Ми одразу міняємо його на керамічний. Разом з посудом обов’язково привозимо кулери, аби забезпечити доступ до чистої питної води 24/7. Потім працюємо з постільною білизною, реабілітаційним обладнанням, допомагаємо з багатофункціональними ліжками. Дивимося на інші «гарячі» потреби, наприклад, міняємо пральні машини чи купуємо сушильні машини.  Багато лежачих людей, для яких в нас є окремий проєкт по збору коштів на памперси, бо держава зараз не справляється.

 

Як вас зустрічають колективи таких закладів?

Ми структурували роботу та підходимо до неї системно. Перш ніж взяти нову область, збираємо інформацію про всі геріатричні заклади. Зазвичай їх близько 20 на область, але буває й більше. Аналізуємо, здійснюємо ознайомчі візити. Спочатку знайомимося з департаментом соцзахисту, потім — особисто відвідуємо кожний пансіонат. Перевіряємо, в яких умовах живуть люди, знайомимося з персоналом і директором, дивимося, наскільки вони прогресивні і проактивні. Це для нас дуже важливо.

Траплялися емоційні ситуації з боку окремих керівників пансіонатів, але такого, щоб нас не пустили, — не було. По-перше, департамент дає розпорядження. По-друге, в нас є сертифікати уповноважених з прав людини. Не пустити з таким документом не можна.

 

Клієнти геріатричних пансіонатів — хто вони?

Це самотні люди, які не можуть самостійно дбати про себе. Є люди, які вели не зовсім здоровий спосіб життя і залишилися самі. На жаль, в багатьох геріатричних пансіонатах разом живуть і літні люди, і люди з інвалідністю, і люди з психоневрологічними захворюваннями. В положенні, над яким ми працювали з Мінсоцполітики, великий акцент зроблено на необхідності розвести їх на три окремих заклади: геріатрія, психоневрологія, інвалідність.

Ментально здоровій людині непросто жити разом із людиною з ментальними відмінностями. Це один з факторів, чому люди бояться потрапляти до таких закладів. Диференціація дуже важлива. Це вже є і, сподіваємося, буде реалізоване.

 

Пам’ятаєте свій перший візит в геріатричний пансіонат, яким він був?

Так, ми влаштовували барбекю в одному з закладів під Києвом. Загалом, в Київській області все більш менш нормально. Крім того, цей пансіонат вже деякий час був під опікою Let’s Help. Тому побутові умови мене не шокували. Але я запам’ятала тугу в очах. Розговорилися з клієнтками. Одна з них розповіла, що опинилася тут через ув’язнення сина. Від іншої відмовилася донька та обманом забрала собі квартиру. Ці історії чіпляють і запам’ятовуються на все життя.

 

З якими порушеннями прав людини в геріатричних пансіонатах ви стикалися?

Геріатричні пансіонати зазвичай розташовані в сільській місцевості. Є підприємливі директори, які влаштовують на території господарства: садять цибулю, картоплю, заводять корів, свиней і використовують безкоштовний труд людей. Можливо, незначне фізичне навантаження йде на користь, але це допустимо виключно за згодою людини. Таку практику необхідно припинити.

Зараз через карантин заклади закриті, але до того подекуди були обмеження на пересування: виділяли окремі дні і години для прогулянок чи зустрічей з відвідувачами. Так немає бути, людина повинна бути вільною в цьому плані.

Це не моя історія, я цього не бачила, але розповідали колеги. Вони приїхали в один з пансіонатів: будівля на 2 чи 3 поверхи. На самому верхньому лежачі або люди з обмеженою мобільністю. Вони декілька років не були на вулиці через непрацюючий ліфт. При цьому адміністрація — кабінети — на першому поверсі. Чому так, чому не навпаки? Це про ставлення та права людей.

Але є багато інших прикладів. Разом з менеджеркою проєкту я обїздила всю Чернігівську область. Були пансіонати, які дуже позитивно вразили. Незважаючи на брак коштів, вони щось роблять: знаходять фонди, їм допомагають церкви. Наприклад, знайшли фінансування і встановили кнопки визову персоналу. Наш фонд обладнав такими всі заклади Київщини, наразі встановлюємо їх в Житомирщині, а тут все зробити самі. Одні керівники живуть цим, для інших — це просто работа. Різниця дуже відчувається.

 

Загалом, який рівень професійної підготовки фахівців геріатричних пансіонатів?

По кожному закладу потрібно говорити окремо. Спільно з Інститутом геронтології ми запустили освітню дворівневу програму: для директорів, а також для середнього і молодшого медичного персоналу.

Викладачка Києво-Могилянської бізнес-школи викладала керівникам основи менеджменту. Програма для медперсоналу включала питання харчування, психологічної підтримки, догляду за лежачими. Великий акцент був саме на тому, що люди — їхні клієнти, які мають отримувати якісний сервіс.

Ми забрали працівників з їхніх містечок і сіл. Поселили в хороших готелях Києва. Три дні вони жили тут і займалися в хороших аудиторіях. Висмикнули їх з рутини і показали, що є інший рівень, як працюють пансіонати в США чи Європі. Це було цінно. Повернувшись додому, вони висилали нам фотографії: як почали сервірувати столи, як облаштували кімнату відпочинку. Здавалося б, дрібниці, які вписуються в скромні бюджети. Однак вони змінюють і ставлення до людей, і загальну атмосферу.

 

Побутові умови — тільки один аспект перебування в геріатричних пансіонатах. Не менш важливе дозвілля, атмосфера, про яку ви згадали…

Так, уваги люди потребують найбільше. Ще до карантину ми привозили в пансіонати театральні колективи, влаштовували кінопокази, приїздили наряджати ялинки, привозили пасочки. Разом з волонтерами влаштовували майстер-класи з малювання, ліплення кольоровим тістом, тощо. Вони дуже радіють. Це третій напрям програми «насичене життя».

В нас є мрія — щоби наші геріатричні пансіонати були, як в США. Там люди не доживають, а живуть повноцінним життям. Можуть прямо на території відвідувати салони краси, кафе, спортзали. Напередодні карантину, 12 березня, ми відкрили кімнату краси в Горностайпільскому геріатричному пансіонаті на Київщині. Були майстрині з манікюру, косметологи, візажисти, перукарі. Ви не уявляєте, яке то було щастя. Ми планували привозити майстрів щомісяця, але стався карантин. Проте кімната є, туди приходять місцеві перукарі — стрижуть та роблять зачіски.

Діючий проєкт зараз — #gymforbabusya. Разом з Ліга.net та «Спортлайфом» збираємо кошти на спортивний зал для Горностайполя. Нам виділяють приміщення, будемо робити ремонт і закуповувати обладнання.

 

Яка ситуація у пансіонатах через пандемію COVID-19, чи змінилася ваша допомога?

Ми постійно на зв’язку з директорами. На жаль, був спалах в Бородянці. Закриваємо найгарячіші потреби. В березні, коли все почалося, ми закупили кілька тонн дезінфікуючих засобів, повністю забезпечивши потреби 143 пансіонатів. Маски, захисні костюми, рукавички… Було дуже складно їх дістати, але ми знайшли і гроші, і постачальників. L’Oreal вже вдруге передав партію індивідуальних дезінфекторів на 3 млн грн.

Ми працюємо не тільки з геріатричними пансіонатами, але й допомагаємо територіальним центрам соціального захисту в Києві. Все що залишається, відвозимо їм. Разом з «Фудбенком» (київський міський благодійний фонд — ред.) збираємо молочну продукцію, каші швидкого приготування, зелень. У нас був окремий проєкт по збору коштів на продуктові набори. Дуже допомагала «Фора». Посольство Бельгії передавало пансіонатам набори солодощів.

 

Бізнес став частіше допомагати під час пандемії?

Якщо раніше ми зверталися до бізнесу по допомогу, то зараз він вже сам виходить на зв’язок. Велика віддача на наші заклики на сайті чи в соціальних мережах. Інколи ми навіть отримуємо допомогу звідти, звідки й не чекали. Одного разу зателефонувала співробітниця однієї з приватних компаній, розпитала про проєкти. Наступного дня бухгалтер телефонує і розказує: отримали від цієї компанії 25 тис. грн на памперси і 75 тис. грн на #gymforbabusya.

 

Як пансіонатам може допомогти звичайна людина?

Допомога ніколи не буде зайвою. Можна допомогти грошовим переказом, стати волонтером Let’s Help, допомогти транспортом, запропонувати ідею свята, тощо. Клієнтам пансіонатів завжди потрібні особисті речі — горнятка, шкарпетки, капці, настільні ігри, набори для в’язання. Просто уявіть, який подарунок було б приємно отримати вашій рідній бабусі? Можливо, книжку, баночку варення або меду, рамку для фотографій — бо люди свої світлини зберігають просто в шухлядках. Тобто це ті найпростіші речі, які можна подарувати близькій людині похилого віку.

Ще до карантину ми проводили всеукраїнський флешмоб #Let’sHelpBabusya. Разом з волонтерами в один день виходили в супермаркети і допомагали дідусям і бабусям оплачувати покупки на касі. Або разом з ними ходили супермаркетом і обирали для них продукти і речі, які вони не можуть собі дозволити. Тисячі людей в один день стали щасливими від того, що їм приділили увагу, що про них подбали.

Щодня в супермаркеті ви можете озирнутися, подивитися, хто навколо вас, запропонувати допомогу. Так, деякі в силу характеру чи сором’язливості почнуть відмовлятися. Але завжди можна запропонувати допомогу, вмовити жартом. В будь-якому випадку не варто залишатися байдужими.

 

Плануєте розширювати географію проєкту?

Наступна область Харківська. Думаю в найближчий час почнемо збирати інформацію онлайн чи телефоном. Вже є напрацювання та благодійники, які допоможуть із посудом.

 

Гідна старість — що це?

Для мене гідна старість — старість без страху. Без страху бідності, без страху залишитися на вулиці, без страху отримати платіжку, яку не зможеш оплатити. Ми живемо в час, коли не можна сподіватися тільки на державу. Думати, що за нас хтось вирішить наші проблеми. Потрібно заздалегідь дбати про накопичення, про пенсію. Я думаю, цю культуру необхідно прищеплювати й молодим людям, котрі тільки розпочинають свою професійну діяльність. Вже в 23 потрібно думати, а як я буду жити в 70 років.

Поділитись: