В межах Великої розмови про безбар’єрність Перша леді Олена Зеленська ініціювала проведення першого в Україні масштабного репрезентативного дослідження думок українців щодо безбар’єрності та інклюзії в суспільстві, яке виконав Київський міжнародний інститут соціології.Соціологи провели 2100 інтерв’ю з українцями, що проживають у 141 населеному пункті по всій країні. Респондентів розпитали про бар’єри в інфраструктурі, освіті, роботі, сервісах, ставленні одне до одного. Які з них найбільше впливають на якість життя і хто найчастіше з ними стикається? Що саме має змінитися?

Згідно з опитуванням, кожний другий українець оцінює рівень безбар’єрності у країні як низький або дуже низький. Майже всі хочуть це змінити. Для 70% опитаних усунення бар’єрів та розвиток інклюзивного суспільства в Україні є актуальним. Для людей з інвалідністю та батьків дітей з інвалідністю — невідкладним.

 

 

На думку учасників опитування, найчастіше з бар’єрами стикаються безхатченки, люди з інвалідністю, колишні ув’язнені, люди старшого віку, люди з особливостями зовнішності або поведінки, представники ЛГБТ-спільноти та ін.

 

Безбар’єрність у ставленні одне до одного

Несприйняття завдає чи не найбільшої шкоди. Через упереджене ставлення з боку колег, роботодавців, перехожих, навіть лікарів і соціальних працівників, мільйони українців відчувають себе нещасливими і непотрібними.

Переважна кількість опитуваних наголошує: суспільство недостатньо пронизане культурою рівності та взаємоповаги, люди замало знають про безбар’єрність. Через це українці зазвичай не розуміють потреб людей з відмінностями. Не знають, як себе поводити. Уникають або жаліють… Але не сприймають як рівних собі.

Бар’єр — це…

Символ недемократії, символ дискримінації. Неможливість самостійно вийти з дому, банально потрапити в якийсь заклад. Активіст громадської організації
Моя інвалідність — пляма на біографії. Те, що не дозволяє мені знайти роботу за спеціальністю… Коли ти приховуєш і не кажеш, що у тебе є інвалідність. Тому що одразу починають думати, що ти з проблемами. Людина з інвалідністю
…Самотність. Навіть якщо пенсіонер живе з дітьми в квартирі, він теж нікому не потрібен. Не знаю, з чим це пов’язано, але літні люди в нас найнещасніші. Соціальна фахівчиня

Бар’єри в інфраструктурі

Публічний простір в українських містах, селах, селищах є вкрай недоступним. Бар’єри спіткають всюди: у громадському транспорті, на пішохідних переходах, в громадських та адміністративних будівлях. Високі бордюри, сходи, відсутність контактної плитки, звукових оповіщень світлофорів обмежують і навіть унеможливлюють безпечне пересування. Чимало кафе, ресторанів і розважальних закладів є фізично недоступними через міф про те, що такі локації нібито не є цікавими та пріоритетними для людей з обмеженою мобільністю. За замовчуванням більшість асоціює таких людей з аптеками, лікарнями, управліннями соцзахисту, відмовляючи великій частині громадян у праві на дозвілля та відпочинок.

40% респондентів вважають, що в їхньому населеному пункті немає зручних маршрутів для людей з обмеженою мобільністю, понижень і пандусів (37%), громадських туалетів (35%). Кожний третій опитаний назвав бар’єром забюрократизованість державних сервісів та послуг.

 

 

Бар’єри в освіті

На жаль, в освіті, яка має навчати поваги та емпатії, досі існує поділ на «правильних» і «неправильних». Упереджене ставлення дітей до своїх однолітків з відмінностями — найбільш поширений бар’єр у навчальних закладах. 20% опитаних українців відчувають негатив з боку батьків інших дітей, 10% вказують на булінг.
Кожний п’ятий вважає: найчастіше з бар’єрами в освіті стикаються діти з вадами зору, слуху та ментальними відмінностями — навчальні програми для них не інтегровані в загальноосвітні. Нестача інклюзивної освіти виключає таких дітей з соціуму, значно обмежує їхній потенціал.

 

Бар’єри в працевлаштуванні

За переконанням опитаних українців, найбільш вразливими у сфері працевлаштування є літні люди та люди з інвалідністю. Більше половини респондентів переконані: роботодавці не готові брати таких працівників. Неможливість знайти роботу вганяє у відчай і зневіру. Майже 30% людей похилого віку вважають себе нікому не потрібними. Люди з інвалідністю так часто чують відмову, що зрештою кожний п’ятий починає вірити в те, що не здатний працювати. 20% респондентів переконані: фахівці з інвалідністю в сучасних умовах можуть розраховувати тільки на низькокваліфіковані вакансії та мінімальну зарплату. 39,4% назвали бар’єром відсутність сервісів пошуку роботи та перекваліфікації для людей старшого віку.

Часто з бар’єрами у працевлаштуванні стикаються жінки: незаміжнім відмовляють, бо «скоро підеш у декрет», а після декрету не беруть — малі діти можуть хворіти.

 

Українці переконані, що безбар’єрність є спільною відповідальністю держави, яка має створити усі умови для нівелювання перепон, усунути законодавчі та адміністративні обмеження для розвитку, та місцевої влади, від якої залежить чи є інфраструктура доступною для всіх груп суспільства, чи добре надаються послуги, чи отримують вразливі люди належну підтримку та допомогу. До сторін, які можуть сприяти безбар’єрності, відносять також бізнес і неурядові організації.

 

 

Результати соціологічного дослідження в межах Великої розмови про безбар’єрність окреслюють ключові аспекти сприйняття українцями соціальних, економічних, психологічних, фізичних бар’єрів. Це змістовне підґрунтя має бути використане для планування подальших кроків з побудови безбар’єрного середовища в Україні — в якому не ділять людей за станом здоров’я чи потребами, а поважають права всіх на гідне життя, повагу до себе, роботу та спілкування.

Соціологічне дослідження «Думки і погляди населення щодо безбар’єрності та інклюзії в українському суспільстві» було проведено КМІС у лютому-березні 2020 року на всій території України, крім тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської областей та АР Крим. Методом загальнонаціонального анкетного опитування, глибинних інтерв’ю і фокус-груп була досліджена думка жителів України у віці 18 років і старше. Статистична похибка вибірки не перевищує 3,5% для показників, близьких до 50%, та 0,7% для показників, близьких до 1 або 99%.